Підлоги настилають по балках або лагам.
Перший спосіб використовують в тому випадку, якщо, крім чистого, влаштовується і чорна підлога, а другою — при пристрої тільки однієї чистої підлоги. Настилка полови по лагам простіше і обходиться завжди дешевше за укладання полови по балках. Догляд за ними і ремонт простіші. Проте підлоги, що настеляються по балках, володіють меншою теплопровідністю в порівнянні з підлогами на лагах.
Настилати підлоги можна по балках круглого або прямокутного перетину (брусам). Найбільш вигідною формою бруса є така, яка має співвідношення сторін 5:7. Такий брус, покладений на опори своєю вузькою стороною, володіє якнайкращим опором вигину.
Викривлені балки слід укладати опуклою стороною догори. Балки, що сильно стоншуються до одного кінця потрібно укладати товстими кінцями поперемінно в різні боки. Верхні поверхні балок під настилку чистої підлоги укладають по рівню.

Найбільш поширеним матеріалом для засипки є кам'яновугільний просіяний шлак. Разом з його позитивними властивостями (мала теплопровідність, відносна легкість), він володіє істотним недоліком — великою гігроскопічністю. Це сприяє передчасному загниванню дерев'яних частин перекриття. Тому засипати чорну підлогу слід тільки сухим шлаком, ізолюючи його від деревини вологонепроникною прокладкою, для чого на підбір настеляється толь.
Для вентиляції простору між верхньою поверхнею засипки і чистою підлогою треба залишити зазор не менше 4—5 см. Товщина шару засипки коливається від 10 до 18 см (залежно від кліматичної зони).
Чистий дрібний пісок є хорошим матеріалом для засипки, проте велика питома вага його є недоліком.
Прекрасним матеріалом для цієї мети служить трепел — земля інфузора, що складається з раковин мікроскопічних тварин. Він надзвичайно легкий (1 м. куб. важить 430 кг), має малу теплопровідність і малу гігроскопічність, не містить шкідливих органічних домішок.

Чисті підлоги повинні задовольняти трьом основним вимогам:
а) поверхня їх повинна бути горизонтальною, для чого вони настеляються по рівню;
б) вони не повинні прогинатися;
в) повинні бути можливо щільними і негігроскопічними.
З великої різноманітності конструкцій полови застосовуються в основному прості, теслярські. Чисті підлоги настеляються по лагам таким чином замість знятого рослинного шару засипається шлак, пісок або будівельне сміття завтовшки не менше 16—18 см (після утрамбовування). Потім укладається і трамбується шар глини або щебенева підготовка (полита вапняним розчином) товщиною 10 — 12 см. На цей останній шар встановлюються заздалегідь просмолені «коротиші» (обрізання колод діаметром від 20 до 30 см) або цегляні стовпчики (у 1 цеглину) на відстані 70—80 см один від одного. По стовпчиках укладаються лаги з пластин діаметром 14/2—16/2 см (розпиляні уподовж колоди на дві частини).
Для оберігання лаг від загнивання їх укладають на дерев'яних стовпах з прокладкою толя між ними в два шари. На кам'яних стовпах, окрім цього, між стовпом і толем прокладається просмолений обрізок дошки завтовшки 4 см. Надалі настилка полови по лагам і балках нічим не відрізняються одна від одної.
Ширина дощок повинна бути 13—15 см, оскільки широкі дошки сильно коробляться, внаслідок чого підлога стає нерівною. Дошки застругуються зверху і з бокам (фуганком) і прибиваються цвяхами завдовжки 125—150 мм по два на кожен перетин дошки з балкою або лагою.

Підготовка основи. Необхідним етапом ремонту підлоги є усунення пошкоджень основи, на яку кладеться паркет. Найчастіше основою під паркет бувають дерев'яний настил, суцільна цементно-піщана, бетонна або асфальтова стяжка, збірна стяжка з деревно-волокнистих плит.
Якщо основою під паркет служить дерев'яний настил, його очищають від бруду, видаляють гнилі і пошкоджені грибком частини, заміняють новими, вирівнюють і антисептують.

На відремонтовану основу можна настилати паркет. Паркетну клепку до дерев'яної основи прибивають у кромку під кутом (рис. 63). Довжина цвяхів—40 мм, діаметр—1,8 мм. Окрему нову клепку ставлять з обрізаними гребенями на гарячій бітумній мастиці або клею ПВА, бо здійснити шпунтоване з'єднання між старими клепками і новою неможливо. Цю клепку укладають так, щоб вона на 0,1—1 мм виступала над поверхнею підлоги. По цементно-піщаній, бетонній і асфальтовій стяжці, а також по стяжці із деревноволок-нистих плит настилати паркет можна тільки після того, як ґрунтовка затвердіє і перестане липнути. Для настилання паркету по зазначених видах стяжки користуються мастиками, приготовленими за рецептами 31 і 32. Мастику (рецепт 31) потрібно готувати на певній відстані від будівель, дотримуючись протипожежних заходів і техніки безпеки, бо при вливанні бензину його випари можуть спалахнути.

Відремонтовані поверхні паркетних підлог циклюють, в результаті чого усуваються всі нерівності і глибокі забруднення паркету. При невеликих обсягах підлогу циклюють вручну стальними циклями на довгій і короткій ручках.

Щоб надати підлогам блиску і краще виявити текстуру деревини, їх натирають або покривають лаком. При цьому пори деревини заповнюються водостійким матеріалом, а поверхня покривається водовідштовхуючою плівкою. Це зберігає паркет від зволоження, забруднення і передчасного зношування. Крім того, натерті і покриті лаком підлоги відзначаються високими декоративними якостями, вони добре очищаються вологою ганчіркою, віником або пилососом.

Нові підлоги натирають восковими чи воско-подібними мастиками. Дубовий паркет краще натирати водними мастиками, буковий — безводними, хоча обидва види мастик можна застосовувати для всіх видів паркету. Водні мастики розводять у теплій воді згідно з інструкцією, що додається до мастики, і рівним тонким шаром за допомогою щітки наносять на чисту знепилену підлогу. Після висихання цього шару наносять другий шар. Після просихання другого шару підлогу натирають машиною для натирання підлог або щіткою і полірують суконкою. Безводні мастики наносять тампоном. Коли з нанесеної мастики випарується розчинник, підлогу натирають і полірують.

Лінолеум — одне з кращих покриттів для підлог. Він міцний, красивий, легко миється і до того ж недорогий. Строк служби підлоги з лінолеуму—20—25 років. Витрати часу для настилання лінолеуму в 4—5 разів менші, ніж для настилання підлог з дощок, і у 8—10 разів менші, ніж для укладання паркету. Для житла рекомендується полівінілхлорид-ний і гліфталевий (алкідний) лінолеум. Найбільш поширеним є полівінілхлоридний лінолеум, який буває безосновним, на тканинній основі, багатошаровим і на тепло-звуковій основі. Гліфталевий лінолеум виготовляють на тканинній основі.

До наклеювання лінолеуму потрібно відповідно підготувати основу. Основи бувають бетонні і дерев'яні.
У процесі підготовки бетонну основу очищають, потім ремонтують або влаштовують цементну стяжку, грунтують і при потребі шпатлюють.
Від бруду, бризок розчину і сміття поверхню очищають за допомогою скребка, зубила і щітки.
У випадку пошкодження основи (вибоїни, щілини, нерівності) або значного відхилення від горизонталі її вирівнюють стяжкою з цементно-піщаного розчину складу 1 : 3. Розчин для стяжки повинен мати консистенцію густої сметани.

Для наклеювання лінолеуму застосовують мастики і клеї. Бітумну мастику «Біскі» широко застосовують для наклеювання полівінілхлоридного і гліфталевого лінолеумів на тканинній основі. Клей «Бустилат» можна використати для наклеювання полівінілхлоридного лінолеуму на теплозвукоізоляційній основі. Цей клей має певні переваги порівняно з клеями і мастиками на розчинниках. Він розводиться водою, не горить, не має стійкого запаху і абсолютно не шкідливий для здоров'я людини. Полівінілацетатний клей застосовують для наклеювання полівінілхлоридного лінолеуму на теплозвукоізоляційній основі. Кумароно-каучукові клеї КН-2 і КН-3 можна використати для наклеювання полівінілхлоридного лінолеуму на тканинній основі і безосновного. Ці клеї вогне- і вибухонебезпечні, тому при роботі з ними слід суворо дотримуватись правил пожежної безпеки. Відстань від джерела вогню до місця зберігання клею повинна становити не менш як 50 м. У місці виконання робіт категорично забороняється палити. Всі роботи, пов'язані з застосуванням клеїв КН-2 і КН-3, повинні виконуватися вдень при вимкненій електричній мережі.

Перед наклеюванням лінолеум витримують у теплому приміщенні: тонкий — протягом 1—2 діб, середньої товщини — протягом 2—3 діб. Витримані рулони лінолеуму гострим ножем під стальну лінійку розрізують на полотнища відповідно до розмірів приміщення з припуском 2 см на кожні 6 м. При розкроюванні лінолеуму потрібно враховувати те, що шви між полотнищами на бетонних основах повинні бути паралельними напряму падаючого з вікон світла, а на дерев'яних основах — паралельно дошкам. У передпокоях лінолеум приклеюють уздовж приміщень.
Витримані полотнища знову розкладають на основі і відгинають від середини. З основи змітають пил. Починаючи від середини приміщення, мастику з відра розливають на основу шаром товщиною до 1 мм і розрівнюють великим зубчастим шпателем. На нижню частину полотнища шпателем або щіткою наносять тонкий шар мастики, залишаючи вздовж кромок непромазану смугу шириною 10—12 см.

Ремонт окремих ділянок підлоги, покритої лінолеумом. Ремонт окремих пошкоджених місць дає змогу значно продовжувати строк експлуатації підлоги і підтримувати її в належному естетичному стані. Під час ремонту може виникнути потреба зняти з певної ділянки старий лінолеум. Роблять це за допомогою сталевого шпателя, просуваючи його між лінолеумом і основою. Якщо лінолеум знімається погано, то місце наклеювання змочують гарячою водою, після чого лінолеум легко відклеюється. Якщо доводиться настилати лінолеум різної товщини, то спочатку стелять товстіші полотнища, а під тонші підкладають на мастиці листи картону або паперу, щоб одержати рівну поверхню.

Підлоги з полівінілхлоридних плиток як і з лінолеуму, відзначаються міцністю і гігієнічністю.
Поверхні під наклеювання плиток очищають і виправляють як і під наклеювання лінолеуму. Для наклеювання полівінілхлоридних плиток застосовують клеї КН-2, КН-3 і полівінілацетатний, а також холодні бітумні мастики.
За добу до наклеювання плиток поверхню грунтують. При наклеюванні на клеях КН-2 і КН-3 для грунтування використовують 5%-ний розчин цих клеїв заводського приготування.
Якщо немає такого розчину, то прикріпляти плитки клеями КН-2 і КН-3 можна і без грунтування основи. В разі використання полівінілацетатного клею грунтують емульсією ПВА, розчиненою водою у співвідношенні 1 :4. Якщо плитки наклеюють на бітумній мастиці, то ґрунтовку роблять цією ж мастикою, розводячи її бензином у співвідношенні 1 : 3. Ґрунтовка сохне протягом 3—6 год, після чого поверхню розмічають. Якщо плитку наклеюватимуть паралельними до стін рядами і підлога матиме фриз, для розмітки від середини протилежних стін натягують і закріплюють цвяхами два взаємно-перпендикулярні шнури (рис. 68). Вздовж шнурів, починаючи від середини, розкладають насухо плитку і визначають кількість цілих рядів. Якщо біля стіни залишаться проміжки, менші за розмір плитки, їх вимірюють і нарізують потрібну кількість кусків плиток.

У випадку відставання керамічної плитки підлогу ремонтують так. Усувають пошкоджені плитки і старий розчин, основу ретельно очищають і промивають водою, нові плитки кладуть на цементно-піщаному розчині із співвідношенням компонентів 1:2,5—1:3. Перед укладанням керамічну плитку не змочують, а обтирають мокрою ганчіркою.

До настилання підлог з килимових матеріалів повинні бути закінчені всі види будівельних і опоряджувальних робіт, включаючи останнє пофарбування столярних виробів, стін і обклеювання стін шпалерами. Якість і вигляд підлоги з синтетичного килима значною мірою залежить від стану основи. Тому її підготовці приділяють належну увагу. Підготовка рівної бетонної поверхні (панелі перекриття) полягає у очищенні від бруду, бризок розчину, сміття і пилу. Якщо бетонна поверхня має щілини і отвори, їх закривають цементно-піщаним розчином. Після його затвердіння поверхню очищають. Бетонну поверхню, яка має значні вибоїни і нерівності або відхилення від горизонталі, вирівнюють стяжкою з пластичного цементно-піщаного розчину складу 1 : 3.