Жилий дім — це споруда, розрахована на тривалий, вимірюваний десятиліттями, період експлуатації. Збереженню будинку необхідно приділяти найсерйознішу увагу. Довговічність будинку визначається, в основному, терміном служби стін, оскільки інші його частини періодично можуть замінюватися, цілком або частково реставруватися. В тому разі чи, стіни вже не можна відновити, ремонтувати будинок нераціонально. У дерев'яній будівлі його частині зношуються приблизно одночасно із стінами.
Для продовження терміну служби будинку і окремих конструкцій слід раціонально експлуатувати і своєчасно ремонтувати окремі частини його. При уважному і дбайливому відношенні довговічність будинку можна значно збільшити.
Однією з основних причин руйнування деяких частин будинку є вогкість. Вона руйнує деревину конструкції, викликає її загнивання, розвиток будинкового гриба. Вогкість також сприяє руйнуванню цегляної або шлакобетонової кладки при періодичному промороженні і відтаванні.

Істотне поліпшення житлових умов, загальне піднесення добробуту і культурного рівня трудящих визначають зростання інтересу населення до благоустрою житла і підвищення його естетичних якостей. Важливою умовою створення сучасного інтер'єру житлового приміщення є його своєчасний ремонт, в результаті якого не тільки усуваються механічні пошкодження (тріщини, вибоїни тощо), але й досить помітно змінюється загальний колорит, краще пов'язується архітектурно-планувальне вирішення квартири з сучасними меблями, декоративними тканинами та творами декоративно-прикладного мистецтва. Регулярний ремонт житла сприяє кращому збереженню і збільшенню довговічності будинків.

В привітній місцевості робоче місце може бути розташоване в сараї, на горищі, в підвалі, сінях, на веранді, в передпокої або на кухні. В тіснуватій міській квартирі кращими місцями для майстрування є передпокій, балкон чи лоджія. Тимчасово в майстерню може бути перетворений також куточок на кухні або навіть в загальній жилій кімнаті. Не потрібно боятися стружок і тирси; віник, щітка, ганчірка і пилосос приберуть їх умить. Для виконання слюсарних робіт бажано мати робочий стіл довжиною 1500—2000 і висотою 800—900 мм. Стіл роблять з дощок товщиною 30—40 мм. Деталі з'єднують цвяхами.

Інструменти можна також зберігати в неглибокому дерев'яному ящику з кришкою, розміри якого приймають залежно від кількості інструментів. Найзручніший ящик довжиною 600—700, шириною 400—450 і висотою 120—150 мм. Для кожного інструмента в ящику відводиться певне місце з кріпленнями у вигляді петельок, дерев'яних брусочків або перегородок.
Якщо для спеціального ящика в квартирі немає місця, інструменти можна зберігати в комбінованій шафі чи письмовому столі, відвівши там для нього одну-три шухляди. У господаря-умільця завжди під руками повинні бути такі матеріали, як обрізки дощок, дерев'яні бруски і рейки; дріт — сталевий, залізний, мідний і алюмінієвий різних діаметрів; жерсть, обрізки листів алюмінію і латуні; цвяхи, шурупи і болтики різних діаметрів і різної довжини; шайби різних діаметрів, шматочки плексиглазу і різнокольорових пластмас, шматочки дерматину; олійні і нітрофарби; клей — столярний, гумовий, полі-вінілацетатний тощо; електричні шнури, вимикачі і т. ін.

Наша промисловість виготовляє багато видів клеїв. Найбільш поширені з них: Бф-2 та Бф-4 — для склеювання виробів з фарфору, фаянсу, скла, дерева, металу і деяких видів пластмас; Бф-6 — для склеювання тканин; «Кіттіфікс» і «Мекол» — для склеювання водостійкого паперу, картону, дерева, тканин, металу, кераміки; «Геркулес» (стабілін) — для ремонту шкіряних виробів, склеювання тканин і паперу; шпалерний клей —для наклеювання шпалер; полівінілацетатний клей — для склеювання дерева, фарфору, скла, тканин, картону, паперу, а також для приготування міцної шпатлівки. Способи користування клеями, як правило, наводяться на етикетках або в інструкціях, що додаються до них. Проте деякі види клеїв, наприклад столярний і казеїновий, продаються у вигляді напівфабрикатів, які піддаються певній обробці незадовго до застосування. Столярний клей використовують для склеювання дерева та картону. Щоб приготувати столярний клей, роблять клеєварку (рис. 8), для чого беруть дві консервні банки і вставляють їх одна в одну. Плитку столярного клею замотують в шматок матерії і подрібнюють молотком. Подрібнений клей кладуть у власне клеєварку (меншу посудину) і заливають холодною водою так, щоб вона злегка покрила його. Клей повинен розмокати в воді не менш як 12 год, після чого його можна варити. Більшу посудину до половини наповнюють водою, вставляють в неї меншу з клеєм і ставлять на вогонь.

Інструменти. Для столярних робіт застосовують інструменти, показані на рис. 9. Складаний метр використовують для вимірювання розмірів дерев'яних елементів, приміщень, меблів тощо. Рекомендуються металеві і дерев'яні складані метри. Косинцем (дерев'яним або металевим) перевіряють прямокутність деталей і з'єднань. Циркуль застосовують для перенесення розмірів на пиломатеріал і розмічування криволінійних елементів.

Для виробів з дерева слід використовувати тільки суху деревину, яка легко обробляється і не деформується. Для виготовлення дверей різного призначення, вбудованих меблів тощо широко використовують дощаті і каркасні щити, столярні, деревноволокнисті та деревноструж-кові плити. Дощаті щити виготовляють з дощок шириною 80—120 мм, з'єднуючи їх на клею вчверть, в паз і гребінь, в паз на рейку, на гладку фугу і круглі чи квадратні шипи, з допомогою шпонки і в наконечник (рис. 10). Дошки потрібно класти річними кільцями по черзі в різні боки, що значно зменшить короблення щита.

Для надання виробам з дерева красивого зовнішнього вигляду і для кращого їх зберігання застосовуються фарби та лаки. Протрави (морилки) призначені для фарбування деревини, при якому волокна і сучки залишаються видимими. Протрави купують у готовому вигляді або готують в домашніх умовах.

Різання деревини (рис. 12). Перш ніж приступити до виготовлення деталі, на заготовці потрібно зробити розмітку за допомогою вимірювальних інструментів і олівця. Дерев'яну заготовку слід закріпити на верстаку або верстатній дошці нерухомо; можна також покласти її на стіл чи табурет і притримувати під час різання рукою або коліном. Частина, яку відрізують, повинна звішуватися з підставки. Тримаючи пилку в правій руці, ріжуть плавними рухами, злегка натискуючи на пилку при її русі вперед. Закінчуючи пиляння, лівою рукою підтримують відрізану частину заготовки.

Лакування дерев'яних виробів — найбільш поширений спосіб їх оздоблення. В процес лакування входять такі операції: підготовка поверхні, фарбування, грунтування, шпатлю-вання, нанесення лакового покриття. Підготовка поверхні здійснюється в такій послідовності:
спочатку її вирівнюють струганням за допомогою рубанка з подвійним залізком або фуганка, фанеровану поверхню циклюють меблевою циклею;
обережно вирубують гнилі і трухляві сучки і на їх місце вклеюють вставки ромбовидної форми з тієї ж породи дерева, що й деталь;
поверхню послідовно шліфують наждачним папером різної крупності (від крупнозернистого до дрібнозернистого) вздовж волокон деревини;

Ремонт водорозбірного крана (рис. 72) виконують у разі течі води при закритому положенні крана і протіканні сальника. У першому випадку треба замінити шкіряну чи гумову прокладку золотника новою. Для цього слід закрити вентиль на стояку або на його відгалуженні перед ділянкою, на якій знаходиться несправний кран, відгвинтити кришку корпусу крана, вийняти золотник, зняти стару пошкоджену прокладку і поставити на її місце нову, загвинтити кришку корпуса крана.

Ремонт умивальника, кухонної раковини, ванни і унітаза найчастіше зводиться до прочищення сифона (рис. 73). Сифон —це пристрій, який за допомогою водяного затвора не пропускає гази з каналізаційної мережі в приміщення. Коли сифон забивається жирами та іншими речовинами, то вода погано, а то й зовсім не витікає з раковини, умивальника, ванни чи унітаза. Сифон промивають гарячою водою. Ще краще налити в нього одну столову ложку розчину каустичної соди, після чого влити близько літра гарячої води. З каустичною содою слід поводитись обережно, тому що суміш її з гарячою водою бурхливо кипить і може ошпарити.

Нерідко на поверхні трубопроводів виникає конденсат, тобто осідають крапельки води. Така вода стікає на стіни і підлогу приміщень, утворюючи брудні потьоки і призводячи до руйнування штукатурки, гниття дерев'яних конструкцій. Конденсат на трубопроводах виникає в кухнях і санітарних вузлах з поганою вентиляцією, а також у випадку протікання води із кранів і санітарних приладів.

Загальні поняття. Домашня електромережа складається з лічильника використаної електроенергії, запобіжників, електропроводки, вимикачів, штепсельних розеток. Домашня електромережа підключається до зовнішньої через запобіжники, які в побуті називають «пробками». Запобіжники встановлюються над лічильниками. У разі замикання в електромережі чи аварії, викликаної пошкодженням побутового електроприладу, запобіжник припиняв доступ електроенергії у домашню електромережу і запобігає ураженню електричним струмом або виникненню пожежі. У продажу є плавкі і автоматичні запобіжники (рис. 75).

При виконанні навіть найпростіших електротехнічних робіт, таких, наприклад, як заміна розетки або вимикача, треба суворо дотримуватись правил безпеки і технічних вимог:
обов'язково треба відключати обидва полюси квартирної електромережі; наявність струму в електромережі слід перевіряти індикатором або контрольною лампою; необхідно пам'ятати, що кожна деталь електромережі, приєднана навіть до одного провода, може бути під струмом, який становить небезпеку для життя;

Причинами несправності електромережі часто буває поганий контакт проводів або випадкове їх з'єднання поза електричним приладом. Поганий контакт проводів може бути наслідком повного або часткового розриву проводу, наявності бруду і окислів між з'єднаними кінцями, які погано пропускають електричний струм. Через поганий контакт проводи можуть нагріватися, можливе загоряння ізоляції. Досить часто причиною поганого контакту можуть бути несправності штепсельної вилки.

Під час ремонту домашньої електромережі і електричних побутових приладів досить часто доводиться з'єднувати нові або розірвані проводи. Перш ніж приступати до з'єднування проводів, вимикають струм, викрутивши запобіжники. В місці обриву провід розрізують ножицями. Спосіб з'єднання проводів залежить від виду дроту, який служить провідником електричного струму. Це може бути один провідник з грубого дроту або провід, сплетений з багатьох дротиків-провідників. Провід з одного грубого провідника з'єднують в такий спосіб (рис. 78): на кінцях з'єднуваних проводів на довжину 25—30 мм гострим ножем знімають ізоляцію; дрібнозернистим наждачним папером зачищають з'єднувані кінці проводів; щільно скручують проводи; місце з'єднання обгортають ізоляційною стрічкою, яка на 10—15 мм повинна перекрити ізоляцію проводу.

Ремонт штепсельної вилки (рис. 84). Найчастіше штепсельна вилка виходить з ладу тому, що підведені до неї проводи погано прикріплені до штирів або в місці закріплення окислилися чи покрилися брудом. Це перешкоджає доброму контакту проводів, призводить до іскріння і навіть загоряння ізоляції. Ремонт виконують у такому порядку: розділяють вилку на половинки; якщо кінці проводів у вилці цілі, то потрібного контакту досягають кращим їх затискуванням, підгвинтивши викруткою відповідні гвинтики;